Солодов Владислав, 8 клас, Криворізький ліцей № 49 Криворізької міської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Орешечко Надія Вікторівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Життя складається з різних подій, зустрічей та історій. Деякі залишаються в пам’яті як приємні спогади, інші – як випробування, які довелося подолати самому чи з допомогою. Але є такі моменти, що змінюють усе й усіх. Вони стають точкою неповернення, після якої ти вже не можеш залишитися тим, ким був раніше.

Для мене таким моментом стало знайомство з однокласником, який приїхав до мого міста через війну у 2022 році. Я завжди добре навчався, любив предмети та мав змогу допомагати іншим. Але я навіть не підозрював, що ця допомога вплине не лише на нього, а й на мене самого.

"І як тепер тебе забути? Як відпустити в небуття?" – ці слова Ліни Костенко згадалися мені, коли я вперше побачив його в класі. Він сидів у кутку, сам, ніби у своєму власному світі. Без друзів, без рідного дому, без відчуття безпеки. Я не міг просто пройти повз…

Ми всі знаємо, що добрі вчинки важливі, але рідко замислюємось, наскільки вони можуть змінити чиєсь життя. Я теж не думав про це, коли запропонував йому допомогти з навчанням. Він пропустив багато занять, бо не мав змоги вчитися під час обстрілів. Деякі теми були для нього зовсім новими й не зрозумілими. Спочатку ми просто разом робили домашні завдання. Потім я почав пояснювати складніші теми. Але найголовніше, що ми почали відверто спілкуватися. Не лише про уроки, а й про життя: про його переживання, страхи, спогади, мрії.

Згодом я зрозумів, що допомога – це не тільки знання. Це й підтримка! Це віра в людину. "Людина нібито не літає... А крила має. А крила має!" – писала Ліна Костенко. І це правда, щоб піднятися, потрібно лише відчути, що ти не один у цьому світі.

Чим більше ми спілкувалися, тим більше я усвідомлював: це не просто можливість допомогти, а й шанс самому стати набагато кращим. Він розповідав, як важко було залишити рідний дім, як страшно починати все спочатку… Я слухав і розумів, що ніколи не цінував того, що маю. Ми стали друзями. Згодом він уже допомагав мені – вчив мене бути уважнішим до інших, розширював мій світогляд. І, мабуть, це і є головна суть допомоги: ти думаєш, що підтримуєш когось, а насправді змінюєш і себе.

Якби я тоді не підійшов до нього, чи був би я тим, ким є зараз? Чи навчився б цінувати дружбу, підтримку, моменти, які насправді роблять життя важливим та цінним?

"А й правда, крилатим ґрунту не треба. Землі немає – то буде небо". Ці слова найкраще передають сенс цієї історії. Людина не має залишатися сам на сам зі своїм болем. Допомога – це не просто вчинок. Це спосіб сказати іншому: "Я поруч".

Тепер ми навчаємося разом, і мені здається, що він уже не той самотній хлопець, якого я побачив у перший день знайомства. І я вже не той. Бо допомагаючи іншим, ти змінюєш не лише їхнє життя, а й своє. І, можливо, саме в цьому справжня сила людяності – у підтримці, у добрих справах, які дають надію і допомагають рухатися вперед до довгоочікуваної перемоги.