Мені подзвонила сестра з Нікополя, сказала, що почалася війна. Не вірилося, ми плакали, і зараз плачемо. Ми вже старі, чоловікові 71, а мені буде 66. Плачемо, тому що страшно. Скільки людей гине, яке горе в Україні. Племінник і чоловік сестри воюють. Мій чоловік після інсульту, ми будемо вдома. У нас тут спокійно.

Світло подорожчало. Мені у 1997 році зробили операцію, відрізали грудь, бо в мене рука сильно напухла права. Пенсія була 2680, зараз трішки добавили – 2980, але справляємося. Людям є ще гірше, у людей квартири і будинки розбомбили, а нас ще Бог милував, виживаємо.

Дякую Фонду Ріната Ахметова за подарунки на День інваліда. Дякую, що передавали нам тормозок. 

Сестра і племінниця живуть у Нікополі - їх там бомблять кожен день. Ми кожен день зідзвонюємося, впевнюємось, що вони живі і здорові. Там їх сильно бомблять. «Епіцентр» розбомбили, а вони поряд живуть. 

Не можу сказати, коли війна закінчиться, тільки знаю, що ми переможемо. Хочу, щоб у нас більше не було війни, діти і внуки були живі-здорові, щоб ніхто не хворів, швидше закінчилася війна і щоб сестри чоловік і зять прийшли живі-здорові. І ми, щоб трішки здорові були. А там - що Бог дасть, щоб тільки тихо було.