Петро добре усвідомлював, що повномасштабне вторгнення неминуче, але полишати рідний Бахмут не збирався. Чоловік навчився жити під обстрілами: "Десь сховаюся, десь перебіжками, а коли і в підвалі відсиджуся". Касетні обстріли, влучання ракет, мінометний вогонь і щоденні людські втрати – такою була страшна буденність Бахмута. Після одного з найсильніших мінометних обстрілів родина все ж таки наважилася на евакуацію. Вже в Києві Петро дізнався, що два його будинки вигоріли вщент.