Перший день дуже запам’ятався. Сусідка подзвонила і сказала, що почалася війна. У нас в Чернігівці не було військових дій, але ми бачили техніку, літаки, військових. Було страшно і незрозуміло.

Ми залишилися без роботи, продукти харчування скінчились. Люди на паніці почали все розбирати в магазинах, не було де зняти гроші, виникли всякі проблеми.

По-перше, я переживала за безпеку дитини. По-друге, роботи не стало, а треба якось заробляти. Тому ми з сином виїхали до Запоріжжя, а мої батьки залишились вдома.

Жахливі були російські блокпости, їхні перевірки. Вони виводили всіх хлопців, навіть дитину мою 12 років також виводили. Це страшно.

Ми спочатку поїхали до знайомих, потім знайшли квартиру. Я знайшла роботу, трошки стали на ноги.

Намагаюсь триматися, ходити на роботу, заробляти якісь кошти. Зараз плануємо дитину в школу записати. Я вдома працювала в ЦНАПі, і тут - також.

Я не знаю, коли війна закінчиться. Хочу, щоб скоріше.