Війна подарувала сім’ї Людмили Анатоліївни цуценя, яке приносить радісні емоції у цей важкий час

24 лютого я працювала у нічну зміну у цілодобовому продуктовому магазині. Вранці того дня я спокійно розкладала товар на полиці, коли пролунали перші вибухи. Ніхто спочатку не зрозумів, що це було. Потім до мене подзвонила колега з сусіднього магазину і перелякано сказала: «Люда, це почалась війна». У цю мить мене охопив страх і паніка.

Я розбудила дитину й чоловіка, щоб зібрали необхідні речі, бо не знала, чого чекати. На вулиці у людей теж була паніка, дехто кудись біг з дітками та валізами.

У перші дні наступу було важко з продуктами, почалися черги у магазинах та аптеках. Мені доводилось по декілька годин стояти під обстрілами в черзі до магазину. Гуманітарну допомогу теж роздавали під постійними вибухами.

Було страшно, коли українська техніка і військові почали заїжджати у наш район, всі ховалися хто куди: у підвали будинків, метрополітен.

Дякую Богу, нашим хлопцям з ЗСУ і теробороні міста, які не дали заїхати російським військам у Харків, і ми не відчули на собі катувань.

Усі ці розповіді про тортури над мирними жителями боляче слухати, а уявити й взагалі неможливо.

Згодом, задля безпеки дитини, ми вирішили переїхати з Харкова до родичів у більш спокійний Хмельницький. Нам довелось чекати на евакуаційний потяг майже десять годин. І у цей час ми помітили на пероні маленьке цуценя: чисте, товстеньке, доглянуте, але покинуте або загублене. Ми довго ходили й шукали господаря тваринки, але ніхто не відгукнувся. Тому ми вирішили залишити цуценя собі і назвали Стефанія. Отак у нас, у такий тяжкий час, незаплановано з'явилось маленьке диво, яке приносить радість.

Ми підтримуємо і заспокоюємо один одного, адже віримо, що все буде добре, і ми повернемось до своєї домівки. Я була дуже зворушена і вдячна всім хмельничанам за допомогу переселенцям, за їх доброзичливе ставлення. Вони намагалися надати все, що ми потребували. Взагалі, у Хмельницьку багато людей допомагає армії: готують харчі, приносять тканину для сіток.

Нажаль, з роботою зараз важко, але мені пощастило. Я офіційно працюю продавцем у продуктовому магазині й змінювати роботу поки не збираюсь.