Мені 48 років. Я по професії продавець, народилась і проживала в Дружківці. На даний момент виїхала в Кіровоградську область з дитиною.

В перший день війни було страшно і незрозуміло. Моя дитина перелякалась, ми не розуміли, що робити. 

Я не могла зрозуміти і прийняти, що на нас могли напасти. 

З гуманітарною катастрофою ми не стикнулися, бо в квітні виїхали. Дитина не витримувала, і нам довелося виїхати. Люди машиною виїжджали, і ми до них попросилися. До цього думали виїхати потягом, але у нас не виходило.

Ми перестали спілкуватися з багатьма друзями, з батьками, сестрою, бо кожен по-своєму відноситься до війни. Психологічно важко було. Ми тільки з літа почали більш-менш заспокоюватися. На жаль, я поки майбутнього не бачу.