Шоробура Назар, 10 клас, П’яновицький ЗЗСО І–ІІІ ступенів

Вчитель, що надихнув на написання есе – Андриц Галина Михайлівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Про повномасштабне вторгнення я дізнався ще 14 лютого...

Вечір 14 лютого. Я дивлюся відео-ролики на платформі YouTube. І тут чую розмову мами з татом, який говорить, що його знайомий казав, що буде повномасштабне вторгнення. Спочатку я подумав, що це все повна "фігня", і забув про це.

23 лютого, вечір. Вся сім'я в зборі: мама, тато, брат, баба та дідо, ну і, звісно, я. Розмовляємо на різні теми і навіть дивилися новини, в яких розповідали про ЛНР та ДНР. Також були маленькі натяки на те, що росія групує свої війська біля кордону України.

Ми розуміли, що Україна не хотіла б йти на конфронтацію з росією, і це все брехня.

24 лютого, 7:00. Проснувся я в 6:45, та в 7:00 пішов снідати. 7:30 — я виходжу з дому і йду на автобусну зупинку чекати на автобус, щоб поїхати до школи. По дорозі до школи я почув звук удару. Спочатку я подумав, що це грім і буде гроза. Але мама задумалася і сказала: "стріляють, війна". Прийшов на зупинку, і тут до мене дзвонить мама і говорить, що почалася війна.

Перші дні війни були важкими і наповнені страхом. В магазинах були великі черги, продукти неначе випарилися. Люди були настрашені.

За весь час війни було дуже багато змін, зокрема, загинув мій сусід Патральський Ігор, який захищав нашу Батьківщину.

Незважаючи на те, що в країні війна, життя продовжується. Кожного дня в школі лунає Гімн і хвилина мовчання в честь загиблих воїнів.

Надіюсь на те, що скоро війна закінчиться, і ми увійдемо до ЄС та НАТО.

Будьмо сміливими, мужніми, допомагаємо нашим військовим як можемо. Все буде Україна.

Слава Україні! Героям Слава!