"Люди використовували воду з калюж і з вирв з-під авіабомб"

До війни ми з чоловіком і батьками жили в Маріуполі. Чоловік мій з Донецька У 2014 році він переїхав до Маріуполя. Він військовий і його перевели у зв'язку з подіями, які в Донецьку трапилися. Ми весь цей час жили в Маріуполі. У 2022 році, коли розпочалася повномасштабна війна, ми з чоловіком виїхали до Івано-Франківська. Зараз ми тут. 

24 лютого чоловік був на роботі, я вдома. Я прокинулася від вибухів. Він зателефонував і сказав збирати речі швидко. Година на збори. І ми поїхали з однією сумкою. Забрали найголовніше. Коли виїжджали, були черги на заправках. Але в цілому все було добре. Спочатку ми поїхали до Запоріжжя, потім у Дніпро, а потім до Івано-Франківська. А батькам, які виїжджали влітку з волонтерами, було дуже важко. Вони стояли у Василівці три дні і дві ночі. 

Батьки були на той час в Маріуполі, вони не виїжджали, і весь цей жах вони пережили в місті. Були у підвалі два місяці. Мама під час вибуху отримала травму – перелом тазу та кульшової кістки. У підвалі вона ходила з цим переломом на нозі, стерла собі суглоб і потребувала операції. Влітку нам вдалося за допомогою волонтера вивезти її звідти. Це був маріупольський хлопець, який до того ж знав мою маму. Це було важко: вона була травмована і ходити толком не могла. Ми вивезли батьків до Івано-Франківська, тут їй зробили операцію і зараз вона відновлюється, вчиться заново ходити.

Багато дуже людей загинуло. Цифра остаточно невідома. Батьки, коли приїхали, розповідали, як було. Я не уявляю, як це можна було пережити. Насамперед була нестача води. Воду зливали з бойлерів, з труб опалення, вони її цідили, фільтрували. З калюж навіть набирали. Там, де були вирви від авіабомб, накопичувалася вода, вона була такою брудною, але вони все одно її використовували, щоб хоча б трохи попити. З їжею було більш-менш добре, а от з водою, з ліками зовсім погано. Медичного обслуговування взагалі не було, бо не було, кому. Не було ні пожежної служби, ні медичної, люди рятувалися, як могли. 

Коли з чоловіком їхали через усю Україну, дуже впало у вічі, що люди згуртувалися. На трасах стояли люди, виходили з сіл, пропонували гарячі напої безкоштовно. Всі намагалися допомогти одне одному. Дуже гріло, що люди не кидають один одного, а намагаються допомогти. 

Ще дуже приємно, що організації не кидають напризволяще. Дуже багато гуманітарної допомоги. Допомогла дуже організація "ЯМаріуполь" зробити мамі операцію. Тому що для нас вона коштувала забагато. Сама операція була безкоштовною, але суглоб потрібно було купувати. Добре, що є такі організації, які не кидають людей сам на сам зі своєю бідою. 

Я зараз живу одним днем, тому що планувати щось надалі не можу. Зараз психологічний стан пригнічений. Не знаєш, як влаштовувати своє життя, де буде твоя домівка. Дуже хочеться, щоб наше місто повернулося додому, в Україну.