Історії, які ви нам довірили
Я і 1941 рік пам’ятаю, і зараз пам’ятаю. Я людина віруюча, вважаю, що не потрібно воювати, треба помиритися. У нас був квітучий Світлодарськ, і на що він перетворився! Доріг майже немає, половина людей виїхала...
Коли все почалося, я зрозуміла, що це не добре, так не можна. Одні живуть, інші існують. Пенсія крихітна. Хоча я каліка з двох років, але вважаю, що жива завдяки тому, що мені Господь допомагає. Я особисто вірю Господу, Матері Божій. Коли були обстріли, я лежала. Я не ходжу, пересуваюся на візку, мене піднімає дочка. Люди тікали в підвали. А я куди можу? Але я все пам’ятаю.
Я звикла до всього, не голодую. Пенсія у мене соціальна, терпимо. Не розкошуємо, але і не голодуємо, слава Богу за все. Божа їжа – хліб, сіль, вода.
Дочка ще працює, допомагає мені. Усе життя живу, як на пороховій бочці. Ніколи немає душевного спокою. Як торохнуть – а мені погано.
Я мрію про спокійне життя. Сіли за стіл і помирилися б, щоб жили всі в мирі, у любові та злагоді. Ось я хочу чого.
Я отримую іноді гуманітарну допомогу. Мені давали пелюшки. Від Фонду Ріната Ахметова отримували макарони, крупи. Це була підтримка.
У нас в селищі є храм, поруч у Луганці. Я туди ходила, але вже 17 років не ходжу взагалі. Храм розбитий, не можуть поставити дах, люди мерзнуть, плівкою накрите. Деякі моляться, щоб цей світ жив, щоб люди жили.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
