Ми проживали в селищі Велика Олександрівка. Вранці збирались до дитячої поліклініки.
Ми прожили в окупації пів року. Нас не випускали з селища і до нас нікого не впускали.
Людей розстрілювали просто вулиці, ми навіть не виходили з підвалів, тому що були постійні обстріли.
З продуктів харчування у нас було тільки борошно та макарони. Так і виживали: пекли коржі та їли…
Добре, що ми встигли маленькій донечці, якій на той момент був тільки рік, купити суміші дитячої та підгузків.
Через війну ми з сім’єю стали більш дружніми. Я зараз знаходжусь в декретній відпустці. Моя мрія - вступити в школу поліції.
Мій зруйнований дім не дає мені забути ті страшні події…