Ми проживали в селищі Велика Олександрівка. Вранці збирались до дитячої поліклініки.

Ми прожили в окупації пів року. Нас не випускали з селища і до нас нікого не впускали.

Людей розстрілювали просто вулиці, ми навіть не виходили з підвалів, тому що були постійні обстріли.

З продуктів харчування у нас було тільки борошно та макарони. Так і виживали: пекли коржі та їли…

Добре, що ми встигли маленькій донечці, якій на той момент був тільки рік, купити суміші дитячої та підгузків.

Через війну ми з сім’єю стали більш дружніми. Я зараз знаходжусь в декретній відпустці. Моя мрія - вступити в школу поліції.

Мій зруйнований дім не дає мені забути ті страшні події…