1975 року я приїхала сюди до сестри, через два роки вийшла заміж, народила сина. Із чоловіком прожили років зо три та розійшлися, я сама виховувала сина. Зараз на пенсії, ні на що не вистачає, не живу, а існую. Таке пригнічення, що не знаєш, навіщо живеш.

Почали стріляти, і наше життя повністю змінилося. Ми бігали до підвалу, ховалися. Виїжджати грошей не було.

Нас лякає, що йде війна, і невідомо, коли вона закінчиться. Немає впевненості в завтрашньому дні, нещодавно знову стріляли.

Хочеться кудись виїхати від війни та відпочити.