Живу я одна у Білозірці, мама моя померла. Мені 67 років. Зараз я на пенсії, ніде не працюю. Я нікуди не виїжджала, я була вдома. У 2014 році у нас було тихо і спокійно. Нічого не відбувалось.

Весь час переживаю, щоб було тихо і спокійно. Буває, що лягаю спати одягнена. Речі стоять напоготові. Але їхати мені нікуди, у мене немає родичів. Мер нам пропонував евакуацію, але я відмовилась. Мені вдома непогано. Воду нам дають через день.

Шокувало, що у мене в квартирі  вікна вибухом повибивало і дах пошкодило. Я мешкаю на третьому поверсі. Сильно перелякалась. 

Мені дах поремонтували, а вікна забили плівкою. Одне вікно на балконі у мене пластикове, а інше було дерев’яне. Дякувати мерії, що допомогли. Сама б я не впоралась. 

Нам дають пенсію. Видавали гуманітарну допомогу, дякую. Зараз дають хліб кожного четверга. З продуктами все нормально, не голодаю. Ось з дровами та вугіллям скрутнувато. Я працювала на шахті. Шахту закрили, і тепер не отримую нічого. Платили субсидію, а зараз не платять.

Живу одна, тому сумнувато. П’ю заспокійливі ліки. Мені не можна нервувати, бо тоді тиск підвищиться, може бути інсульт. Потрібно надіятись на краще.