«Лягаєш спати і думаєш: як сьогодні буде, тихо-мирно чи обстріл буде?»

До війни Щастя було велелюдне, жили добре, були свята та веселощі. Місто повністю відповідало своїй назві. А як прийшла біда, вся молодь роз'їхалася хто куди у пошуках роботи. Залишилися одні люди похилого віку. Почалося життя у підвалах, усі ховалися від обстрілів, було страшно.

Коли за будинком Любові Іванівни впав снаряд, шибки в лоджії повилітали, дах будинку пробило.

Люди невеселі, вмирають. Тільки й розмова, коли закінчиться війна. Найбільше хочеться людям, щоби життя було, як раніше, щоб молодь повернулася, і робота була.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/