Війна внесла великий психологічний біль. На початку війни ми не мали можливості виїхати з дому і так знаходилися разом з дітьми 6 місяців в окупації . Пережили багато обстрілів. Потім завдяки волонтерами виїхали через Василівку на підконтрольну територію.

Дуже тяжко діти пережили ці миті життя.

Ми проживали у Вінницькій області, а після  звільнення села 10листопада 2022року ми повернулися додому в надії що буде все добре. Але село продовжували дуже обстрілювати пробувши рік дома під обстрілами виїхали в м. Миколаїв де на сьогоднішній день проживаємо. Наше село знаходиться під постійними обстрілами на сьогоднішній день. Наш дім частково пошкоджений, (немає даху , вікон, дверей .

Літня кухня і господарські споруди згоріли від влучання дронів.) Війна вносить біль і розруху в наші життя. 

Коли дізналися, що почалася повномасштабна війна, були в недорозумінні ,що таке відбулося  і що робити далі. Сказали дітям, що почалася війна, вони були дуже налякані і плакали , бо плакали тоді всі. Чули вибухи з Херсона.  Було дуже страшно за дітей. Намагалися купити продукти по магазинам но майже все було скуплене.

Найстрашніший був день 20 березня, коли російські військові зайшли в село і їздили вулицями на БТР та танках ,а вночі обстріляли село. Це було жахіття. 

Діти зазнали психологічних проблем боялися дуже громких звуків, боялися виходити на вулицю( плакали). Мій чоловік пішов добровольцем 7.04.2022 та провоював 2роки та 3 місяці в Донецькій області, звільнився по інвалідності. Зазнав тяжких психологічних проблем та проблем із здоров'ям.