"Літали ворожі голікоптери і розкидали вогняне поле"

Були вдома в місті Херсоні, селеще Антонівка, це недалеко від антонівського мосту. Вранці в пів шостої позвонила племінниця з Києва і повідомила, що почалась війна. Через приблизно пів години над нами вже літали ворожі голікоптери, їх було дуже дуже багато, і розкидали вогняне поле. Трохи згодом вже були і винищувачі, і бої за міст. Було дуже пекельно.

Великі труднощі буди в окупації, лишній раз не вийдеш на вулицю, брак ліків і українських продуктів. Бо це все було розкуплено за перші дні війни. А потім час, коли ти не можеш зняти кошти, бо прийшли орки і в один час закрили банки. А коли був так званий референдум, місто немов вимерло, всі сиділи по домам закриті, щоб не дай Боже не подумали, що дома хтось є. В ніч на 11 листопада був якийсь шухер по місту і підірвали міст, ми всі були розгублені, бо не знали, що робиться. Зв'язку в місті вже давно не було. І коли ми дізнались, що наші рідненький, наші хлопчики зайшли в Херсон, то плакали не тільки ми жінки, а і чоловіки. Це був найкращий день!!!!

Я пенсіонер, інвалід дитинства 3 групи. З нами живе син, 38 років, інвалід 2 групи. Ми перед війною його тільки-тільки виходили, бо він був лежачий, коксартроз обог ніг 3-4 ступінь. Мені зараз аж моторошно як подумаю, що б ми робили, якби війна почалась на два роки раніше. А так як позначилась? Як і на багатьох інших, ми думали, що все - дім повністю довели до ладу. А натомість був прильот касетними снарядами — побило вікна, двері, стіни. Побило дерева і кущі. А зараз сусідка каже, що подекуди побило і шифер. Ось вам і старість. Але це все можливо наладити, аби тільки цих орків наше ЗСУ відправили додому.

Як приїдем до хати, там все буде нагадувати про війну. І вікна, і побиті стіни, двері. Та ми віримо, все буде добре і перемога буде за нами, по-іншому не буде. Віримо ЗСУ, вони найкращі. Все буде Україна.