Родина рятувалася від бомбардування, а потім роз’їхалася хто куди, щоб трішки заспокоїтися  

Як тільки ми почули, що почалася війна, були в шоці. Почалася паніка, я побачив дві ракети над нашою домівкою. Побіг купити продуктів, а у магазині вже була величезна черга. Потім ми побігли у сарай і сиділи там увесь час. Було дуже лячно, холодно, та ми розуміли, що якщо попаде до сараю, то ми ніяк не врятуємось.

Коли з’явилася авіація і літаки скидали бомби з винищувачів, нас трусило, ми пили заспокійливе. У сараї я ставив мої кишенькові святі ікони й молився.

Почалися труднощі у матеріальному становищі, бо я та вся моя родина втратили роботу, грошей немає, роботи не маємо. Не живемо, а виживаємо. Коли до нас приїздили знайомі, ми ділилися їжею, водою - усім, що було.

Зараз моя мати у Харкові, сестра у Франківську, я у Києві. Але дуже хочу до Харкова.