Мені 59 років, проживаю в Афанасіївці Снігурівського району.

Рано-вранці встала - вже бомбили, літаки літали низько. Потім ми були в окупації.

Я сама жила, збоку – діти. У них вікна побило, і ховалися ми, де могли. І зараз не сильно добре. Осьо з суботи на неділю таке було, що і будівля постраждала, і вікна в людей, і все.

В мене здоров’я взагалі немає. Болію, а ліків немає де брати. Ото чекаю гуманітарку - поп’ю і чекаю, поки мені допомогу дадуть. Тільки почую літак - і вже мене колихає. Не знаю, як оце пережить, щоб воно все змінилося в кращу сторону. Чекаємо миру, а коли - не знаємо.