Анастасія Михайлівна забрала доньку з сином і виїхала в Полтаву, коли їхнє село окупували. В дорозі дітям було дуже страшно. На щастя, їм вдалося дістатися без пригод.

Мені 39 років. Я жила з дітьми у селі Комиш-Зоря Запорізької області.

Приблизно 27 лютого в наше село приїхали українські військові і почали робили лінію оборони прямо під моїм будинком. Довелося одразу переїхати в інший дім, а пізніше і взагалі залишити населений пункт.

Поки ще знаходилися в селі, від обстрілів ховалися в підвалі. Меншій дитині ще й року не було, а старшому – дев’ять. В дорозі вони дуже боялися військових зі зброєю.

Батьки залишилися в селі, а ми виїхали на своєму авто. Обстріли не припинялися. На російських блокпостах у нас перевіряли документи й оглядали речі. 

Виїхали в Полтаву, бо тут живуть наші знайомі. Хочеться, щоб швидше закінчилася війна й можна було повернутися додому, працювати.