У 2014 році наді мною літали снаряди. Я бачив все це на власні очі. Після початку повномасштабного вторгнення я виїжджав у Вінницьку область, але потім повернувся і зараз живу, як на пороховій бочці. Нічного хорошого немає. Пенсія у мене маленька. Слава Богу, дають гуманітарку. 

Бахають все ближче і ближче. Як буде далі - не знаю. Лінія фронту наближається. Боюсь, що почнуться активні бойові дії в місті. Головне, щоб всі наші діти і онуки залишились живими. Хочу найкращого майбутнього для них.