Мені 35 років. Зараз в декреті. Ми жили в Києві, а за пару днів до війни приїхали у Полтаву до батьків, які захворіли на Ковід.
Попередньо ми очікували, що може щось розпочатися. Тому, коли їхали до батьків, взяли документи і збереження. Ми з лютого до серпня сиділи в Полтаві.
Складнощі були, бо у нас не було ніякої одежі. У нас діти, потрібно було щось купляти, а в перші дні то магазини не працювали, то карточки не приймали.
Звісно, ми переживали за продукти, бо раніше не запасалися, але ця проблема швидко минула. Були проблеми з ліками. Старшій дитині потрібні особливі ліки – їх нам волонтери привезли з-за кордону.
Ми останній раз їздили в Київ на Новий рік - і якраз застали бомбардування. Тому вирішили повернутися до Полтави, і наразі тут знаходимося.
Звісно, дуже хочеться, щоб війна скінчилась до літа. Слухаємо, що президент розповідає, тому віримо і надіємося.
Миру, миру дуже хочеться. Поки війни не було, були постійні буденні проблеми у кожного, а коли війна почалася, зрозуміли, які ми були щасливі.
