Мені 47 років. Народився і живу в селі Новокаїри, недалеко від Нової Каховки. Працюю у школі вчителем. У мене троє дітей, дружина. Жили в окупації. 

Ми почули потужні вибухи й прокинулися. Від знайомих, які були в Миколаєві, дізналися, що почалася війна. Усе, що відбувалося, було для мене шокуючим.

Зіткнулися з нестачею їжі. Переважно не було хліба, борошна. Та оскільки я живу в селі, то якісь свої запаси лишалися. Світло було, з газом і пальним були перебої. Ліки також були проблемою, в аптеках усе скінчилося швидко.

Від початку війни і досі всі мої рідні живуть у різних містах. І навіть коли нас звільнили, прийшлося родині виїхати.

Я стресу зараз не відчуваю, але є моральний тиск від того, що з нами відбувається.

Життя вже не буде таким, як до війни. Але воно обов’язково буде кращим! Я вірю і у своє майбутнє, і в майбутнє нашої держави.