У перший день війни мої діти були в Харкові. Я дуже за них хвилювалась. У селі було поки що тихо. Я залишалась вдома. Потім почалась окупація. Закрились магазини та аптеки. Ліків не було. Довелось купувати залишки. Не було води та світла. Нічого не працювало.

Все було не так, як у звичайному житті. Мене це хвилювало. 

Я виїжджала через Європу. Зараз живу в Харкові, де також неспокійно. Я тут залишаюсь, бо тут - мої діти. Сподіваюсь, війна скоро закінчиться. Чекаю миру та повернення додому. Мрію про спокійне життя.