Петрушин Артур, 16 років

Переможець конкурсу есе 2025, 1 місце

КП «Харківський ліцей № 143 Харківської міської ради»

Вчитель, що надихнув на написання есе - Котенко Валерія Олександрівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Чи любите ви футбол так, як люблю його я? Весна 2024 року, травень… Нарешті кінець уроків, і так хочеться поганяти м’яча з друзями! Ось ми вже на ліцейському стадіоні… Вибух! Страшний скрегіт металу, біль, кров, шок… Хтось мені та моїм друзям допомагає, усе як у тумані… Швидкі, рятувальники, знайомі обличчя педагогів і незнайомі зовсім сторонніх людей… Але все це вже я усвідомлюю пізніше, а тоді тільки шок і біль! Нога…

Цей вибух розділив моє життя на до і після… Так само, як перші вибухи в Харкові в лютому 2022 року. До і… після!

Так, моє життя змінилось раптово. У матусі, такої молодої й красивої, з’явились перші зморшки від недоспаних ночей, тривоги за мене! Лікарі боролись, і була надія на те, що стопу збережуть! Допомога йшла звідусіль! Але лікарі не боги, на жаль; ампутація, лікування, протезування… Спитаєте про те, як я? Тримаюсь! Я ж чоловік! Поряд мама, бабуся, уся моя родина. Хіба можна киснути?

Їхня любов мене рятувала! І потім вдруге в Києві, у Національній дитячій спеціалізованій лікарні "Охматдит" , під час масованого обстрілу… І віра, і материнська молитва!

Що ще допомогло мені вистояти, не втратити надію на краще і повернутись до повноцінного життя? Я бачив наших захисників, поранених, з ампутаціями! Вони, мужні, хоробрі, дивились в очі смерті там, на полі бою… Їхні слова підтримки давали мені сили. Як я міг дати задню, опустити руки? Своїм прикладом витримки й боротьби з недугою намагався підтримати і їхню віру в те, що протез – не вирок!

Життя продовжується, вдома чекають рідні – батьки, сім’ї, діти!

Крім родини, наших захисників, дуже багато інших людей, організацій зі всього світу дали мені змогу зрозуміти, що я не один, не сам на сам зі своєю бідою! Що я потрібен, про мене не забули, піклуються, підтримують! Місто Харків і міський голова надали всю можливу допомогу, матеріальну, медичну, реабілітаційну. Телефонні дзвінки й відвідування адміністрації ліцею; друзі, однокласники просто рвались у лікарню, запитували, що треба для допомоги; візит Алли-феї зі своїми тістечками – це все тільки краплина тієї допомоги моральної і матеріальної, що линула звідусіль!

Але є моменти, про які особливо хочеться згадати. Андрій Шевченко!

Легенда українського футболу відвідав мене особисто, ця зустріч окрилила мене, повернула сили, і я був готовий боротись далі – долати фізичний біль, проводити виснажливу фізичну роботу над собою, звикати до протеза. А ще курс фізичної реабілітації та психологічного відновлення в санаторії «Боржава», де катався на конях, дихав сіллю, плавав у гарячому термальному басейні. Це допомогло мені відновитись, адже солона вода сприяє нормальній роботі суглобів. І все це завдяки Фонду Ріната Ахмедова!

І знову зрозумів: я – не один! Повірте, це так необхідно всім, хто постраждав від агресії країни-окупанта.

Ви ж знаєте, що Харків—незламне місто! Він—залізобетон! Але не лише… Це місце, де харків’яни беруть енергію для життя в часи війни, постійних обстрілів. Дельфіни—одне з див нашого міста! Ось хто рятував і продовжує рятувати мене у хвилини розпачу (а ви подумали, що таких не буває? Є! Але я борюсь!) Вони, ці тварини, розумніші від багатьох людей. Від спілкування з дельфінами тільки позитив, такий заряд емоцій, оптимізм, що я готовий повертатись до них знову й знову!

Велика подяка Харківському дельфінарію за таку можливість спілкування з «людьми моря».

А що ж футбол? Я вірю, що зможу грати в нього обов’язково! За місяць мені виповниться 16! Подія, що сталась 8 травня 2024 року, змінила моє життя. У найтяжчі часи життя я відчув силу допомоги від чесних людей усього світу. Моє інтерв’ю телеканалу CNN звучало в Європарламенті як свідчення про те, що війна може нести тільки страждання, розруху й біль. Я б дуже хотів миру, якого так чекає вся Україна! Вірю в перемогу добра над злом, у нашу перемогу над окупантами! Велику ціну платить наша земля, тож перемога буде, бо «козацькому роду нема переводу»! Слава Україні та її героїчному народові!