Мене застала війна у Слов’янську – і у 2014 році, і у 2022-му. Ми весь час тут проживали з чоловіком, і зараз проживаємо.

Найгірше було, коли чоловік захворів і потрапив у лікарню. І коли обстріли почалися. Летять бомби над головою, і щоразу, коли гупає, душа болить. Чекаємо, коли все це закінчиться.

Лікарі наші, скільки б до них не зверталися, нам завжди допомагали. І гуманітарну допомогу давали. Нам ображатися нема на що. 

І від церкви гуманітарку давали, і люди з усієї України присилали. Дякуємо, що в таку хвилину тяжку нас підтримують.

Онуку 12 років, онучці – дев’ять. У них навчання онлайн. Донька на роботу піти не може, бо з ними сидить удома. Війна вплинула дуже негативно.

Хотіла б бачити майбутнє мирним, щоб наша Україна була вільною, незалежною і розквітала.