Коли снаряд впав, ми виїхали наступного дня серед зими з дітьми машиною. Довелося все зразу продавати, щоб не порозтягали, і виїжджати до села.
Кізочка була, спеціально для дітей брали, щоб молоко було. Скутер, велосипеди. Один, щоправда, продали, а решту потягли. Назбирали грошей, напозичали. Звичайно, коли приїжджали, то віддавали. Виїхали. Рік і два місяці ми побули в селі та й повернулися назад.
Мама п’ять років тому померла, більше родичів у мене немає. Брати пороз’їжджалися хто куди.
Снаряд упав вночі. Старші діти самі прокинулися з криками, а молодших треба було хапати [на руки]. Вибігли на вулицю всі. На вулиці стояли до ранку, щоб ще кудись не влучило. Ось так було.
Вранці зразу на машину. Попросили добрих людей вивезти та й виїхали. Усе залишили тоді й виїхали. А зараз дізналися, що будинок ще цілий, і повернулися, щоб не розбили.
У селі спокійніше, але важче. Легше тут із війною вижити, ніж там без війни. Там взагалі дурдом. Тут хоч якусь копійку можна заробити, а там взагалі... Дрова, електрична піч у нас є. І вода у дворі.
Щось перебили – і світла в нас не було. У кого газ – добре, а ми на вулиці зробили самі пічечку невелику й готували. Влітку ж у будинку не будемо топити. Так і прожили, доки не дали світло.
Складно. Щоб розтопити, треба і дрова, і гілочки тягати щодня. І треба ж швиденько приготувати – дощ може піти. Ось так готували. Вижили.
У мене під опікою четверо діток. Безробіття – найголовніша проблема. Була б робота – були б гроші, не було б взагалі проблем, напевно. Раніше робота була. А зараз неможливо нікуди влаштуватися. Люди по 10, по 12 років працювали. Звільнили їх, тому що грошей немає, нічим платити.
Я працювала в теплиці в селі, в школі працювала колись прибиральницею. Чоловік у Луганську в «Епіцентрі» вантажником був. А потім тут у магазинах вантажником. Потім у теплицю пішов. Зараз де яка робота трапиться, за ту й береться.
Подяка дуже велика, що видає гуманітарну допомогу Рінат Ахметов. Допомагає. Не залишає людей без нічого.