Історію подано мовою оригіналу

Ми жили в Маріуполі. В перший день війни все було якось незрозуміло. Запаси ми робили, тож щось було з харчів. Звісно, потім не було ні води, ні газу – нічого. Квартиру нашу зруйнувало, і ми перейшли до мами. А згодом і там вибило вікна. Потім ми виїхали.

Шокували такі моменти, коли йдеш по воду і розумієш, що можеш не повернутися.

В кінці березні ми декілька днів не могли проїхати машиною в село, а потім була фільтрація. Чекали довелось приблизно 25 годин у машині. 

Ми з дітьми приїхали до мого брата троюрідного. Котика залишили на бабусю, вона під Маріуполем жила. Але через пів року мені його привезли.

Близької рідні тут немає, чоловік пішов добровольцем на фронт, загинув рік тому. Я залишилася сама.

Я навіть не знаю, що робити далі. Поки що не можу зібратися з думками.