Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
переглядів: 816
Валентина Кислова
photo0
photo1
photo2
photo3
photo4
photo5
Пищевик
Пищевик
«Куди бігти? Нікуди не втечеш, якщо рветься навколо»

Жила в Пищевику. Внаслідок обстрілу в 2014 році будинок став не придатний для житла. Перебралася до родичів, до сестри і племінниці. Зараз живе в старому будиночку на дачній ділянці.

Виліз танк, став на асфальті й стоїть. Диркав-диркав, завівся якось. Цілу годину він товкся. Нікуди не поїхав, повернувся назад. Ось так я дізналася, що війна.

Я приїхала в Пищевик матір доглядати. Вона вже померла. Нормально жили, город великий садили. Сестра жила в Талаківці, а я – в Пищевику з матір'ю.

Якби не війна, то жили б нормально. Війна, звідки вона взялася? І кому вона потрібна? У голові не вкладається, навіщо вона взагалі?

Якось я пішла випрати палас на річку. У нас річка недалеко.

Куди бігти? Нікуди не втечеш, якщо рветься навколо

На тачку поклала палас, поїхала.  Помила його, згорнула, поклала. І тут наді мною летять літаки. До мене долітають і щось таке пустили – полетіло. Я шокована була. Виявляється, це якісь снаряди кидали.

А потім я йду від річки, коли вилазить танк! Я взагалі вся шокована була. Виліз танк, став на асфальті й стоїть. Диркав-диркав, завівся якось. Цілу годину він товкся. Нікуди не поїхав, повернувся назад. Ось так я дізналася, що війна.

2014 року до осені ми сяк-так прожили, а потім восени як почали стріляти! Це жах.

Куди бігти? Нікуди не втечеш, якщо рветься навколо

Бомбили дуже сильно і якісь війська зайшли та сказали: «Забирайтеся всі».

Куди бігти? Нікуди не втечеш, якщо рветься навколо

Ну, хто міг машиною, ті завантажили, що змогли. Вони більше речей взяли. А я тільки сумки взяла і пішла в Талаківку.

А ще сказали нам: «Будинки не зачиняйте, замки не вішайте». Ми так і зробили. А потім дізналися, що ходили якісь хлопці. У них кувалда. Як бахне по дверях – вилітало все. Заходили і брали хто холодильник, хто телевізор, кому що потрібно було. Потім їхали, а хата відкрита залишалася, ходи – забирай все… 

Прийшла я до сестри. У неї прожила років зо два. Спочатку все добре було, а потім її паралізувало. З її донькою, племінницею моєю, життя не склалося. Я зібрала речі й пішла.

Прийшла до директора, запитала, чи є порожні дачі. Дач тут багато, просто домовитися треба.  Господиня сказала: «Нехай заходить, нехай живе. Що їй треба, нехай робить, а потім розберемося». Я, щоб не холодно було, затіяла ремонт.

Тут стріляють, зона ж на лінії розмежування. У Пищевику будинок розбитий стоїть. Немає сенсу ремонтувати зараз. Ось п'ять років по чужих квартирах. Усе нажите кинула вдома. Розікрали, розтягли все. Навіть паркани. Нема нічого. Я їжджу туди.

Раніше приходила – ще шафи стояли, сервант. Зайшла потім – шафи немає, однієї, другої. Тумбочки немає. Зараз прийшла – уже немає нічого, підлогу зірвали. Страшно, страшно… (плаче).

Коли я вдома була, снаряд гримнув. Повз мене осколки пролетіли, шибки тільки раз-раз, як бульбашки потріскалися. Страшно. Я тільки що – на підлогу лягаю. Стільки страху натерпишся. Це ми, люди похилого віку вже, а маленькі? Жах.

Куди бігти? Нікуди не втечеш, якщо рветься навколо

Усе розбите. Треба нове будувати. А за що? Коли в мене інсульт був, я вже нічого не хотіла. Дачу коли давали мені, говорили: «Взяла б оту. Вважай задарма, твоя б була». Я кажу: «Не можу я, там працювати треба, а я не можу. Мені б тільки лягти й лежати».

Сусіди телефонують в окремих випадках: «Ну, як ти там?  Ну що ти там?». Адже зима. А я одна тут. Ось поспішаю, щоб хоча б грубку зробити й підлогу постелити. Щоб не так холодно було. 

Усе на лінії фронту. Павлопіль, Пищевик, Гнутове, Черненко, Талаківка. Це самий край. Далі вже воєнна зона. 

Куди бігти? Нікуди не втечеш, якщо рветься навколо

Рінат Ахметов тільки один допомагає. Було, Папа Римський давав допомогу двічі й «Карітас» щось давав. А Рінат Ахметов до сьогодні дає харчові набори. Крупи різні, цукор, масло, борошно. З 2014 року постійно!

Я зовсім залишилася без нічого. Мені немає за що купити. Потрібна білизна тепла на зиму, куртку треба якусь.   

Куди бігти? Нікуди не втечеш, якщо рветься навколо

Важко. Не було б війни, зовсім інша річ була б. Тоді хоч страху не було. А зараз бахкає навколо. Тут ніби не бомблять поки, а чуєш, як по Водяному бахкають. Снаряди так свистять, аж гудуть над тобою. Здається, впаде, усе розіб'є. Куди бігти? Нікуди не втечеш. Куди людина може втекти, якщо стріляють? Якщо рветься навколо.

Хочу, щоб швидше закінчилася ця війна. Щоб спокійно жити. Знати, що не бахкає навколо. Я бачила передачу, де дітки говорили: «Я так боюся, коли стріляють. Я ховаюся десь у підвалі. І завжди боюся, що стріляють. Одне тільки треба, щоб було тихо». Ось так і мені.

slide1
slide2
slide3
slide4
slide5
slide6
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій