Будинок Олени Іванівни не постраждав від обстрілів, а ось здоров’я членів її сім’ї похитнулося. До того ж жінка і її діти залишилися без роботи. Виїхати від війни було нікуди.

Коли війна почалася, ми вдома були на городі, перець поливали. І раптом вистрілили. По сусідству прилетіло, а до нас — ні, слава Богу, Господь відвів. Зате чоловік три інсульти переніс. Під час війни, у лютому 2015-го року перший інсульт, у грудні, рік тому, у 2020-му, ось третій був. Ні рука не працює, ні нога. Помаленьку ходить.

У підвалі ми не сиділи, виходили в коридор. Тут скла немає. І не виїжджали нікуди. У мене мама паралізована лежала. Куди я її потягну? І де нас чекали?

Краще без хліба сидіти, ніж ця війна

Ми за ці роки одне зрозуміли: краще без хліба сидіти, ніж ця війна.

Роботу втратили і ми, і діти. Радості немає ніякої, і як раніше жили – такого немає в нас. Тому мрію до пенсії дожити або роботу якусь мати.