2014 рік став дуже складним і важким для кожного з нас. Особисто я мало що пам’ятаю, адже це було сім років тому, але все ж таки, мені є про що розповісти.

Мій батько працював у Києві. Одного вечора він подзвонив саме у той час, коли ми з мамою дивилися новини. Показували прямий ефір з Майдану Незалежності.

Мені було дуже страшно за батька. Втішало тільки те, що він кожного дня телефонував.

Незабаром бойові дії дійшли і до Донецької області.

Особисто для мене війна почалась, коли ми переїхали до бабусі, яка жила в селищі у нашому місті. Кожну ніч я засинала під звуки пострілів. Це був жах. Єдина людина, котра мене заспокоювала і була поруч, це мама.

Коли бойові дії почали посилюватися, моя сім’я перенесла старе велике ліжко до підвалу і зібрала «тривожний чемоданчик», у якому були всі важливі документи.

Однієї кошмарної ночі мама сиділа за ноутбуком і раптом побачила, що у вікні щось світиться аж над будинком. Вона розбудила всіх і сказала бігти до підвалу.

Але так, як у мене дуже міцний сон, я не змогла прокинутися і продовжувала спати. Мама прийняла рішення залишитися зі мною, накривши своїм тілом і міцно притиснувши до себе. Вранці я прокинулась пізніше за своїх  членів сім’ї. Коли я вийшла зі спальні, мама мені розповіла всі поді вчорашньої ночі. М’яко кажучи, я була шокована.

Саме в той момент я усвідомила, що моє життя і життя моїх рідних могло б закінчитися.

Через годину до нас прийшов сусід і попросив зайти у двір. У нього в городі лежав великий шматок від гільзи. Це неможливо було описати словами.

Мир для мене – це спокій, який повинен бути у моїй країні. Бережіть себе та своїх близьких.