Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Діана Українська

«Кожного вечора пострілів було чути більше»

переглядів: 205

Українська Діана, 16 років,

Біловодський ліцей №1, село Новолимарівка

Есе «Один день»

Що таке один день? Для когось один день – це просто проміжок часу, а для когось – це рушійна сила, коли все може змінитись за 24 години. Можливо, хтось не згоден буде, та коли день я візьму з 2014 року, то можна зрозуміти. Коли телебачення просто не встигає записувати новини і ніхто з людей не може повірити в правду. Коли люди залишають свої домівки заради життя.

Весна тільки починалась, снігу вже не було, це був той день, коли всі ми відчували, що скоро прийде тепло. Мені тоді було 10 років, і я навіть уявити собі не могла, що таке війна насправді.

Тоді вже були новини, що Україну захопили, а точніше територію Донбасу. Якщо в нашому населеному пункті було тихо, то в інших куточках області були обстріли та штурми.

Наступного дня вранці було чути дуже гучні постріли і протягом дня вони не припинялись. І тоді вже я зрозуміла, що дійсно почалась війна.

Кожного вечора, коли я сідала робити уроки, то чула з телевізора все гірші і гірші новини. Учителі в школі розповідали нам про небезпечні пристрої та показували, де знаходиться те місце, де нам можна буде сховатися в разі небезпеки.

Кожного вечора пострілів було чути більше. Коли я їх чула, на очах наверталися сльози, бо було дуже страшно. І я вже тоді уявляла, скільки невинних людей згубить війна.

Мої батьки не хотіли розповідати подробиці, бо я ще тоді була дитиною. Та мені було все ж цікаво, що там насправді відбувається, коли все це закінчиться і ми вільно зможемо жити.

Моя родина тепер теж зіштовхнулась з цією реальністю. Учителі нам розповідали, що за 50 кілометрів від нас багато невинних дітей залишилися сиротами, бо їхні батьки загинули, захищаючи їх від ворога. Мої батьки розуміли, що в будь-який момент до нас вона може теж прийти. З того моменту, як ця страшна подія почалась, ми втратили зв'язок зі своїми родичами.

Тоді в кожному населеному пункті стояли блокпости, а також і біля нашого села. Військові перевіряли документи, транспорт, і тому людям неможливо було виїхати. Наші місцеві втратили можливість проїхати до міста Луганська. Ми і наші односельці зіткнулися з новою реальністю, в яку ще довго не могли повірити. Це страшний час для всієї України.

Для мене особисто мир на землі – найбільше багатство. Бо дуже добре жити там, де є злагода, любов, де чути сміх щасливих людей. Коли діти ходять до школи здобувати знання, щоб зробити свій край ще прекраснішим, а не ховаються в підвалі з думкою про те, щоб залишитися живими. Зараз нашій країні, як ніколи, потрібно бути єдиною та згуртованою.

Я хочу жити в Україні, де завжди панує мир!

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Новолимарівка 2014 Текст Історії мирних діти обстріли безпека та життєзабезпечення діти Конкурс есе 2021
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій