У перший день війни я відчула страх і жах. Навіть не хочу згадувати. Потім в село зайшли росіяни. Всю окупацію я залишалась вдома, ходила на роботу. Я працюю в сільській амбулаторії. У селі не було води й світла. Було важко, але у мене були запаси та власне господарство.

Після семи місяців окупації село звільнили ЗСУ. 

Мій син зараз воює. Дуже за нього хвилююсь, мені дуже тяжко. Намагаюсь долати стрес, адже мені нікуди дітись. Зараз я живу кожного дня під обстрілами. Дуже чекаю, коли це все закінчиться. Головне, аби всі мої рідні залишились живими.