До повномасштабного вторгнення я жила на лінії фронту, але мій будинок був цілим. За тиждень до початку найстрашнішого у Золотому посилились обстріли. Не було води, світла та газу. Хліб у магазини не завозили, тож з продуктами були проблеми. «Гради» прилітати поряд, вікна в моєму будинку були вибиті. Кожного дня я прощалась з життям. 

Небезпечно було навіть добігти до машини, аби врятуватись. Але мені це вдалося випадково, бо у двох метрах розірвався снаряд. 

Я приїхала до друзів, зараз тут і залишаюсь. На роботу мене ніхто не бере, якось виживаю. Дуже чекаю миру. Хотіла б повернутись додому, але рідного міста вже немає.