Чаплигіна Марія

Харківський ліцей № 62, 9-Б клас

Вчитель, який надихнув на написання есе: Гряник Людмила Григорівна

«Моя Україна майбутнього»

Для кожної людини слово «мир» означає щось своє. Для когось – це дружні стосунки, для когось – це шанобливе ставлення до природи, а для когось, можливо, взагалі, щось інше. Але відтоді, коли до нашої України прийшли з війною, для всіх українців мир означає тільки одне. Мир – це коли ти можеш жити в себе вдома, не чуючи вибухів бомб та ракет, коли ти можеш робити свої повсякденні справи, не переглядаючи новини кожної хвилини, не переживаючи за своє життя та життя своєї родини. Мир – це коли твої рідні, близькі та друзі поряд з тобою, і ти кожної миті можеш зустрітися з ними та попити кави в центрі міста, а не розмовляти один з одним через екрани гаджетів. Мир – це коли ти можеш насолоджуватися смаком запашних домашніх бабусиних пиріжків, коли ти можеш спати у своєму теплому ліжку, а не сидіти в підвалі на стільцях, не маючи змоги виспатись через «добрих» сусідів. Мир – це коли ти можеш ходити до школи, університету чи на роботу у своєму рідному місті. Мир – це коли ти щасливий, що в тебе є дах над головою, є що поїсти і найголовніше – у тебе є батьки, усі живі та здорові, а у твоїй країні немає війни!

Я знаю, що багато людей звикло так жити. Але не для кожного з нас це так. Кожного дня вмирають герої нашої країни. Кожного дня вони, якщо їм пощастить, то сплять в окопах. Кожного дня вони терплять те, що мало хто з нас міг би витерпіти. Кожного дня ці відважні люди ведуть нашу Україну до перемоги ризикуючи своїм життям. На превеликий жаль багацько з них зараз «на хмарах». Дуже багато з них пропало без вісті. Велика кількість з них знаходиться в полоні. Ми можемо їм допомогти наблизити перемогу своїми донатами. Ми всі чекаємо на повернення наших героїв додому! За час війни чимало людей загинуло, і серед них багато дітей. Усі люди, які померли через війну, – це абсолютно невинні ні в чому люди. А дітки, які ще навіть не народилися, або тільки прийшли в цей світ! Вони ж зовсім не встигли зробити нічого поганого! На жаль, нікого з них ми не можемо повернути.

Але я вірю і впевнена, що скоро це все закінчиться! Ще зовсім трішки й Україна знову почне розквітати. Ще зовсім трішки - і все буде відбудовуватись. Ще зовсім трішки - і наші захисники відвоюють території, які по праву нам належать, і зможуть повернутися додому до своїх сімей. Ще зовсім трішки - і кожен з нас, хто був вимушений покинути Батьківщину зможе повернутися додому. Ще зовсім трішки - і ми переможемо! І коли це станеться, то перше, що я зроблю, то поїду до своїх дорогих бабусі та дідуся, які зараз знаходяться в окупованому Бердянську.

Усе життя український народ буде шанувати та пам’ятати кожного з тих, хто боровся за нашу країну і не зміг повернутися додому. До кінця життя ми не забудемо ці темні часи війни і ніколи не пробачимо тим, хто привів її в нашу домівку! Тому треба цінувати кожен гарний та мирний момент цього життя!

Слава Україні та її героям!