Анастасія Пилипко

«Кожен маленький вклад допомагає пришвидшити нашу перемогу над ворогом»

Пилипко Анастасія, учениця 11 класу Токарівської загальноосвітньої школи І -ІІІ ступенів

Вчитель, що надихнув на написання есе - Божко Оксана Олексіївна

Чому бути українкою — це моя суперсила?

Україна — мій дім. Тут мешкає моя родина та інші дорогі мені люди. Саме тут я відчуваю себе комфортно, на своєму місці, й ніколи не проміняю свою країну на іншу. Ще Володимир Сосюра писав, щоб ми любили Україну, як сонце, і вітер, і трави, і води. Я пишаюся тим, що я українка. Моя країна — країна добрих, співчутливих людей, які завжди раді допомогти. Українці за будь-яких обставин залишаються незламним народом, який до кінця боронить свою неньку. Крім цього, моя країна— країна талановитих людей.

Скільки відомих письменників тут народилися, скільки музикантів, історичних діячів, вокалістів, акторів та науковців ходили по українській землі. Чого тільки вартий "Кобзар" Шевченка та "Лісова пісня" Лесі Українки. А Ольга Кобилянська, яка боролася за права жінок!

Всі вони залишили згадку про себе для майбутніх українців. Завдяки їх відкриттям, творам та фільмам ми розвиваємося й маємо уяву про життя тогочасних людей. Слід пам'ятати й про мешканців України, які боролися за свої права, за незалежність своєї країни, історичних діячів. Завдяки ним ми існуємо, маємо змогу виголосити свою думку, можемо робити що хочемо ми, а не пан. Я щаслива, що народилася саме в Україні, бо моя країна стійко витримала сумні події й залишилася на карті попри все, породила чудових людей, які досягли успіху.

Завдяки перемозі у Батозькій битві Богдан Хмельницький дав можливість Україні стати незалежною державою. Після цього було ще багато подій, які не змогли зламати український народ. Наприклад, Перша та Друга світові війни, кріпацтво, голодомор, події на Майдані. Ці події змінювали людей, робили їх сильнішими. Українці ніколи не здавалися.

Вони завжди йшли вперед, дивлячись страху в обличчя. Український народ ненавидів кпини. Люди захищали свою гідність, організовуючи повстання та мітинги. Наша нація сильна, адже стійко трималася попри все. Як не було важко, українці завжди намагалися допомагати тим, хто цього потребував. Ми ніколи не брали чужого. Лише захищали людей, що нам небайдужі, намагалися незважаючи ні на що жити в чистій оселі та мати свіжий хліб на столі.

Прикладом мужності та стійкості є Катерина з Тернополя. Разом з воїнами вона вносить свій внесок для перемоги нашої країни. Дівчина з перших днів повномасштабного вторгнення надає допомогу пораненим у Маріуполі. "Пташка" не має часу для себе, але, я думаю, для неї важливішим є людське життя.

Катерина має неабияку силу духу, адже навіть перебуваючи у полоні, трималася мужньо, намагалася жартувати. Українці вдячні "Пташці" та всім героям Азовсталі, що тримали оборону Маріуполя та всієї України. Я дивуюся їхній силі духу, адже навіть під ворожими обстрілами вони знаходять час співати українські пісні.

Українські діти не дають нам сумувати. Перебуваючи в підвалі, вони наспівують пісні про червону калину та човна. Діти зі шкіл та садочків підтримують наших захисників власноруч зробленими листівками та оберегами. А ще вони вчать вірші про Україну та беруть участь у конкурсах, займають призові місця.

Наші діти знімаються у фільмах про війну та в інших шедеврах, які не раз згадують українці. Чого тільки вартий "Юрчик"! Акторська гра хлопчика у такому морально важкому фільмі просто неймовірна. Крім цього українські діти донатять на ЗСУ, збирають кошти будь-якими способами: граючи в шахи, випікаючи кондитерські вироби, плетучи браслети. Найголовніше те що вони віддають все у фонди, а не купують щось собі.

Я також бажаю швидкої перемоги моїй країні, тому допомагаю як можу. Разом з класом ми допомагали робити свічки для наших захисників, а всією сім'єю ми брали участь у плетінні маскувальних сіток. Думаю, вони допомогли їм. Кожен маленький вклад допомагає пришвидшити нашу перемогу над ворогом.

Я відвідую танцювальний колектив, який бере участь у благодійних концертах, які також допомагають нашим військовим. Ми плетимо патріотичні браслети, робимо заколки та інші речі, які згодом продаємо. А все зароблене, звісно, віддаємо на ЗСУ. Бути українкою — це моя суперсила. І я цим пишаюся!

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/