Кияниця Мирослава, 9 клас, Філія Академічного ліцею №1 імені А.С.Малишка "Першотравенська гімназія" Обухівської міської ради Київської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Кияниця Інна Юріївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Тисяча днів війни… Як далеко і водночас близько день, що назавжди закарбується в моїй пам’яті. День, який огорнув мою душу жахом і розчаруванням. Тиха ніч… Яскраві солодкі сни серпанком огортають мене… Я, безтурботна і щаслива, лечу в далечінь моїх мрій… Раптом щось сколихнуло мій спокійний тихий сон.

«Мамо, що це??? Що за гуркіт??? Чому так голосно гудуть літаки???» – не розуміючи, що відбувається, запитала тихим голосом я.  «Війна, доню…» – почула я з тремтячих маминих уст і палючі гіркі сльози покотилися по зблідлих ненених щоках.

Як зараз пам’ятаю, вона стояла підпираючи стіну і мовчки дивилася у вікно. Її очі  вже не світилися щастям і радістю, як колись. Вона стояла мовчки, засмучена і розгублена. А потім схопилася і почала поспіхом скидати у невеличку валізу речі. Десь там, на обрії, було видно червоне зарево... «Війна… – з острахом лунає в моїх думках. – Війна...» Я зі своїм братиком пригортаюся до матусі, а мужні татові руки стискають нас у свої міцні обійми. «Хто? Чому? Навіщо? Що ж буде далі???»  – безперестанку лунає в моїх дитячих думках… Ні. Вони вже зовсім не дитячі, бо вмить стали дорослими. Перші дні війни були жахливими. Тисячі вибухів у різних містах України.

На вулицях багатьох міст та сіл панував справжній хаос, страх та паніка. Сльози, відчай, крик, благання про допомогу. Тисячі поранених та сотні загиблих за декілька днів. Всі ці жахи полонили моє життя.

Кожен із нас потерпає від війни і має бути вдячним тим, хто поклав життя за наш спокійний сон, за змогу навчатися, за можливість радіти в такий тяжкий для всіх час і бачити яскраве сонце на блакитному небі. Війна – не лише битва на фронтах, а й запекла боротьба в серцях людей, людей, які мали сім’ю, затишний будинок, жили мирно та безтурботно. Звістка про вторгнення агресора викликала глибоку невгамовну тривогу в чистих серцях та добрих душах мільйонів українців.

З самого початку цього безжального протистояння кожен із нас змінився, показав своє справжнє єство. Кожен із нас поклав на вівтар свій вклад в боротьбу проти ворога.

Хтось пішов захищати Батьківщину, хтось став волонтером, хтось виїхав за кордон, а хтось… залишився вдома, бо не може без Батьківщини. Це я… Це я, моя Україно! Це я хочу бути завжди поруч з тобою! Хочу бачити твої світанки! Хочу чути голоси птахів тут, в отчому краї! Хочу знову бігти стежиною серед твоїх безкраїх золотавих нив! Хочу долонею плекати твої колосочки, вдихати духмяні запахи квітів…Хочу… Хочу жити під мирним небом!!! Я не боюся!!! І не залишу тебе, моя Нене!