Ковтун Вероніка, учениця 10 класу КЗ "Золочівський ліцей №1" Золочівської селищної ради Харківської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Лутай Олена Іванівна

Чому бути українкою – це моя суперсила?

Ранок… Зазвичай він приносить радість нового дня. Так було завжди, аж до двадцять четвертого лютого 2022 року. Тоді хтось прокинувсь від голосних звуків на вулиці, а хтось від стривожених слів рідних: «Вставай, почалася війна». В голові тисячі запитань. Як війна? Яка війна? Чому війна? Всюди страшні новини, алгоритми як діяти.

І тут десь чути: «Бах!». Страшно? Хоч вовком вий! Руки трусяться і серце виривається, на скронях з’являється сиве волосся.

У той день кожен українець зрозумів, яким же непередбачуваним може бути життя, але водночас, якими сильними насправді ми є. Ми зрозуміли, що супергерої - це далеко не Бетмен чи Халк. Це лікар, який між обстрілами проводив операцію людині, яка вже ледь-ледь дихала.

Це волонтер, який, хоч і було страшно, збирав речі і їжу, для людей, яким це потрібно. Це працівник ЗМІ, який, обстріл чи ні, доповідав про все народу.

Це рятівник, який, ризикуючи своїм життям, діставав людей з-під завалів. Не у Залізної людини серце зі сталі, а у наших військових, які попри холод, голод, поранення, смерті, продовжують захищати нашу країну.

Кожен, кому не байдуже – герой. Кожен, хто донатить – герой. Кожен, хто не боїться говорити чи кричати на весь світ про те, що у нас відбувається – герой.

Зараз всі українці вносять свій вклад у шлях до перемоги. Навіть ті, хто виїхав з країни виходять на вулиці з українською символікою і намагаються привернути увагу іноземців до того жаху, що зараз відбувається у нашій країні. Навіть у війну, учні здобувають освіту, щоб потім, після перемоги, ми могли забезпечити нашу країну прекрасними спеціалістами, які будуть відбудовувати Україну.

Люди займаються музикою. І не просто грають чи співають, а своїми піснями привертають увагу до цієї жахливої війни. Люди займаються живописом. Але не просто малюють, а показують своє бачення того, що відбувається.

Хоч яка б ситуація не була кожного дня ми самовдосконалюємося. Кожного дня ми заявляємо світу про себе. Особисто я намагаюся говорити про те, що відбувається через свою творчість. Я пишу про війну і публікую ці твори.

Іноді буває так, що хочеться опустити руки. Але потім я згадую про наших пращурів і про те, що вони зробили для нас. Ми не повинні це втратити!

Кажуть, що зараз для України почалися тяжкі часи. Беззаперечно, це так. Але якщо подумати… Коли вони були легкими? Наша історія сповнена постійних випробувань для українців: ущемлення культури, мови. Не можна було писати, читати чи навіть говорити українською. А який довгий шлях пройшла Україна до незалежності!

Але в усі часи, в усі сторіччя, НІЩО не могло зламати українців. Сила, незламність, жага до волі і незалежності, любов до життя і підтримка земляків – ось з чого ми зроблені.

Так, у нас не має лазерів з очей чи супершвидкості. Ми не вміємо підіймати  будинки над головою. Але у нас є дещо більше – єдність. Ми створені для того, щоб боротися і для того, щоб перемагати. Ми знаємо, що сидіти, склавши руки – це не вихід. Ми не чекаємо на чудо -  ми його творимо. Навіщо нам Супермен і Людина-павук, коли ми є один в одного. І кожен з нас – це вже супергерой. А я пишаюся, що є частиною нашої незламної нації!