Мені 74 роки, живу вже 20 років без чоловіка. Є діти, онуки. Ми живемо в своїй хаті. Город саджаю. Дрова поки є, вугілля купляю - так і живемо. Газу у нас немає.

Початок війни я на все життя запам’ятала. Дуже було мені гірко і обідно, що діти, онуки і всі люди опинилися в такій тяжкій ситуації. 

Я вже стара, а жалко малих дітей. Дуже жалко. Я ніде не виїжджала. Важко, але потрібно якось жити. Кожен день плачу. А що зробиш?

Хочеться, щоб мир був.