Мені 35 років, у мене двоє дітей, одинадцяти і шести років. Мешкаємо у Нікопольському районі, чоловік служить.

Перший день війни був жахливий. Зранку я пішла на роботу у дитячий садочок. Ми були всі в шоці, вирішували, що робити. І в той же день зателефонували чоловіку з військкомату. Він пішов. Я цілий день плакала.

Влітку, як Каховське водосховище обміліло, ми були без води. У нас і зараз є тільки технічна вода. Чекаємо на водовід з Дніпра.

Кожен день чуємо вибухи, і це шокує, особливо дітей. Це все жахливо. Як дуже обстрілюють, ми виїжджаємо. Катаємося туди-сюди, бо дім є дім. Тому повертаємося. Ми перший раз виїхали в Польщу на безкоштовному потязі. Потім повернулися, а нас почали обстрілювати, і ми виїхали своїм ходом в місто Дніпро.

Хочу, щоб війна закінчилася, щоб майбутнє було гарним, мирним. Щоб країна розквітала, щоб люди себе відчували в безпеці.