Коханова Людмила, 9 клас, Олександрівський ліцей Попельнастівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Кодак Вікторія Юріївна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Ранок, що мав бути звичайним, почався з гуркоту вибухів. Відлуння сирен розрізало повітря, мов гостре лезо. Спочатку – розгубленість, потім – страх. Новини одна за одною підтверджували те, у що важко було повірити: війна. Те, що раніше здавалося неможливим у сучасному світі, стало реальністю.

Думки плуталися: що робити, куди бігти, як захистити рідних? В одну мить усі буденні клопоти, плани, мрії обірвалися. Настав час, коли потрібно було просто вижити.

Життя під час війни стало випробуванням. Кожен день – боротьба: за безпеку, за їжу, за зв’язок із рідними. Змінилося все: відчуття часу, звички, навіть спосіб мислення. Якщо до війни я жила у комфорті та планувала своє майбутнє, то тепер кожен день був невідомим та непередбачуваним. Раніше я була впевнена, що в світі все добре, а трагедії якщо й трапляються, то це десь дуже далеко від нас. Але війна показала іншу реальність – світ крихкий, і все змінюється за секунду.

Під час війни з’явилися нові емоції: гнів, лють, бажання діяти, але водночас – гордість і надія. Я бачила, як люди допомагали один одному, як вони ставали сильнішими, незламними.

Те, що здавалося страшним, поступово перетворювалося на звичний ритм життя. Ми навчилися пристосовуватися до обставин, в яких опинилися через навіженого параноїка, який прагне крові наших людей… Моя рідна тітка і дядько християни, вони допомагають їжею в церкві, я теж там волонтерила. Дядько має хороших друзів за кордоном, і вони звідти присилають одяг і деяку їжу, тітка їздить по селам, містам, і розвозить речі, допомагаючи всім чим можуть. Я дуже ними пишаюсь…

Чи має війна кінець? Вона залишається в пам’яті, навіть коли закінчуються бої.

Раніше я цінувала матеріальні речі, тепер – моменти. Раніше я вірила у незворушність світу, тепер знаю, як швидко він може змінитися. Гірка подія змінила нас. Особисто я навчилася цінувати кожен день, кожну мить сходу сонця без вибухів. Ця безжальна війна забрала багато, але вона дала розуміння: найцінніше – це життя, і люди поруч, які здатні не здаватися, попри все. Ось, що значить реальна сила допомоги!!!