Мені 68 років, я пенсіонерка з міста Слов’янськ. Для мене 2014 рік був дуже тяжкий. Тоді в мене захворів і помер чоловік.
Початок цієї війни я зустріла вдома. Потім поїхала до доньки в село, там ми потрапили під сильний обстріл.
Коли почали село обстрілювати, то летіли і снаряди, і дрони. Страшно було, звісно. У доньки корову вбило снарядом. Це жах.
Нас евакуювали у Черкаську область, а згодом ми повернулися додому. Донька – до себе в село, а я до себе поїхала. Я отримую пенсію, субсидію, гуманітарну допомогу видають. Коли ми були в доньки у Маяках, там було важче.
Хочеться, щоб війна закінчилась швидше. А як вийде – не знаю. Дай Бог нашим захисникам здоров’я, щоб вони нас швидше звільнили.
