«Корівка бідна, що вона перенесла!»

Я і людям давала молоко. Телятко поїла і людям давала, хто його потребував. Хлопці проходили, хлопцям давала. Стояли хлопці – і хлопцям давала, носила молоко.

Корова – годувальниця, завжди свіженькі і сирок, і сметанка, що там балакати. А зараз вже здоров’я в мене немає. І корова перелякана. Та ти що! Ну як? Воно горить, гаром, а вона стоїть тут.

Червень, 29-е, дідуся відправляю в лікарню. Високий тиск, лопнуло око. Привезли його в травматологію в Донецьк, обстежили й одразу направили в ЦКЛ. Його оперували.

На третій день треба було забирати, але забирати дуже важко було. Мене не пропустять і транспорту немає – нічим доїхати. Посадили його в маршрутку. Я поїхала в кінець Нетайлового, зустріла. Але треба йому перев’язка, треба ліки.

Брат живе у Червоноармійському. Я в чому стояла, в тому і повезла його, не переодягнена, взяла тільки булочку, пляшку ситро, паспорт. Його відвезла до брата, а сама встигла повернутися, тому що останній день маршрутка з Донецька ходила до нас.

Я приїхала сюди, він там залишився, у брата. Ну як після операції? Він весь трясеться. Як я могла його тут тримати, як? У нього теж нерви і ще після такої операції. Відправила його туди, сама залишилася, бо корова в сараї стоїть. Мені треба її погодувати і напоїти.

У вересні син привіз діда. Вже трішки тихіше тут стало. У 2015 році нам допомогу надавали. Хлопці проїжджають, хліба дадуть. Пенсію в липні 2014 року я одержала, і все. Вісім місяців я не отримувала. А пенсія яка? Це зараз додали. А що за пенсія півтори тисячі! Пенсія маленька була.

На краще сподіваємося. Що мир буде. Я думаю, що так. Повинен мир настати!