До нас прийшла несподівано ця війна - прийшло велике горе. Потім прийшлося виїхати, бо росіяни сильно нас обстрілювали. Я не виїхала відразу, бо сказали, що нам буде добре. Потім росіяни стріляли. Я  ховалася в погребі. 

Якось ввечері впала ракета біля нашого будинку і спалила вщент сусідську хату. У мене коробка від хати стоїть, а вікон немає, нічого немає. Я виїхала до дочки в Лиман. Приїхав зять і забрав мене. Приїхали туди, там також гримить. Я там побула днів  п’ять, і почалося таке саме. Ми поїхали далі. 

Приїхали в Кривий Ріг, потім почули, що російські війська, коли відступали, то й бомбили хати наші з танків, і просто розстрілювали, і кидали гранати. У нас тепер будинків немає. 

Син пішов на війну і загинув. Донька зі мною не виїхала - її окупанти вивезли в Росію, як тікали. Вони від нас вивезли чоловік тридцять.

Думаю, що наступного року війна скінчиться. Дуже хотілося, щоб і в цьому році, але важко хлопцям.