«Кому потрібен одяг, коли в місті над головою свистять кулі?»

До літа 2014 року я жила в Старобільську Луганської області. Разом із мамою відкрила магазин брендового європейського одягу, хоча мріялося створювати наряди своїми руками. З п’яти років я мріяла стати дизайнером одягу.

На сімейній раді було вирішено, що я поїду до Одеси та влаштуюся там на роботу. Діаночка залишилася під опікою бабусі, а я в буквальному сенсі з одним чемоданом покинула батьківщину.

Одесу я вибрала не випадково: тут я прожила кілька років у першому шлюбі. Крім того, по роботі мені часто доводилося приїжджати до Одеси: тут працювали деякі мої постачальники. Я завжди сумувала за Одесою, а під час одного зі своїх відряджень познайомилася з моєю коханою людиною – Віктором.

Щойно я перебралася до Одеси, то влаштувалася в інтернет-магазин жіночого й чоловічого одягу. Переїзд до Південної Пальміри для сім’ї виявився тривалим процесом. Спочатку я переїхала сама в травні. Поки Діана була з мамою в Луганській області, я шукала роботу в Одесі, намагалася облаштуватися.

Маленьку забрала до себе вже в серпні, коли почалися бойові дії. Тоді ж дізналася, що чекаю на другу дитину. Я зрозуміла, що не можу наражати на небезпеку життя своїх дітей, і остаточно переїхала до Одеси.

У курортному місті нас чекали нові проблеми. Справа в тому, що батько моєї майбутньої дитини був налаштований серйозно та дуже чекав появи малятка, але ось його сім’я була не дуже рада прийдешнім змінам. Довелося жити в друзів, які з радістю поселили нас у своїй невеликій квартирі.