Через війну порушилось звичайне життя нашої родини. Довелося сидіти з дітьми в підвалі під час обстрілу міста. Діти плакали, і весь час запитували, чи залишаться вони живі і коли цей жах припиниться.
Найбільшим шоком було те, що я, як мати, не можу впливати на безпеку своїх дітей. Коли зникла вода та світло, я думала, як мені нагодувати дітей в таких умовах. З медикаментів було лише пластинка цитрамону. Кошти були на картці, а зняти їх без світла в банкоматі не могли.
Нас врятувала старенька автівка, на якій ми покинули рідне місто 06.03.2022. На жаль, діти були в будинку, біля якого розірвався боєприпас, внаслідок чого розтрощене вікно. Дітей чудом не було в тій кімнаті…
