Під час перших днів повномасштабного вторгнення Анна Єрмак разом із великою родиною — чотирнадцять осіб, серед них діти — ховалися в рідному селі. Як завідувачка Будинку культури, пані Анна допомагала облаштовувати приміщення для евакуйованих. І недарма! Бо коли почали надходити поранені, збирала по селу простирадла, щоб різати їх на перев’язки.

Анна бачила, як до місцевого медпункту привозили поранених жінок і військових. Уночі, без світла, вона тримала ліхтарик, поки фельдшери й медики зашивали рани. Було холодно, а швидка не могла приїхати — дорогу обстрілювали.  

Після боїв Анна разом із мешканцями організувала волонтерський осередок: плели маскувальні сітки, збирали допомогу, пекли для бійців. Каже: «Кожен, хто плете сітку, думає тільки про одне — щоб вона зберегла чиєсь життя».