Андреєва Наталія, вчитель Миколаївської гімназії №64
Моя Україна майбутнього
З початком війни гостро, по-новому відкрилось почуття любові, любові до рідного краю. Україна... У цьому слові відчуваєш і красу, і гордість. Чомусь лише зараз з болем згадуєш і розумієш, скільки Україна витримала на своєму складному історичному шляху. Напади турків, поляків, татар, утиски Російської та Австрійської імперії. Мабуть, усі ці негаразди гартували та згуртовували український народ.
А зараз прийшло нове, страшне випробовування, зараз, у сучасному світі. Після всіх проведених уроків про мир, розповідей бабусі, поняття війна для мене — це щось страшне, історичне, книжкове, кінематографічне. Вона не могла прийти до нас, але налетіла чорною хмарою.
Тепер слово мир набуло нового значення, стало найважливішим для мене, бо я не знала, що таке війна. Я ніколи раніше не чула свист ракети, звук вибухів, не завмирала біля стіни з дрижачим собакою на руках, не бачила зруйновані школи і будинки і так багато людського горя.
Коли йде війна все стає другорядним, окрім миру. Мир — це спокій і тиша, усміхнені обличчя навколо, цікаві подорожі, віра у завтрашній день, здійснення мрій, безтурботність. Пройшовши такі складні життєві випробування, я завжди буду цінувати мир. Немає нічого важливішого, ніж мир на планеті, у країні, родині й у душі кожної людини.
Якою буде Україна в майбутньому? Чистою, сильною, незалежною, розбитою, але нескореною. У ній будуть жити люди, які дійсно її люблять, ніколи їй не зрадять. А тому ми швидко відбудуємо, зробимо нашу країну багатшою. А зараз, незважаючи на обстріли, продовжую жити і працювати. А думки про майбутній справжній мир наповнює мою душу силою, красою та спокоєм.
