У перший день війни я почула вибухи. Мелітополь окупували росіяни майже відразу. У місті коївся безлад, у мене закінчувались ліки, не було інсуліну, без якого я не можу жити.

Мене шокувало, що російські військові ходили по Мелітополю, постійно їздила важка техніка. 

Я виїхала до Запоріжжя. Погода була погана, тому росіяни не оглядали мою машину. Дороги були заміновані, їхати було страшно. Зараз я отримую гуманітарну допомогу від місцевої громади Мелітополя. Дуже їм вдячна. Мої батьки залишаються на окупованій території. Вони доглядають мій будинок та чекають визволення. Я б дуже хотіла, щоб Україну відбудували після перемоги. Вірю, що життя буде краще, ніж було.