Артеменко Сергій, здобувач освіти 1-го курсу Березівського ВПУ Одеської політехніки

Вчитель, що надихнув на написання есе: Гончаренко Олена Миколаївна

"Війна. Моя історія"

Уранці, двадцять четвертого лютого, я як завжди зустрів новий день, лежачи в теплому ліжку. Мама повела братика до садочка, а я тим часом насолоджувався останніми хвилинами затишку перед сніданком і походом до школи. Але я тоді ще не знав, що протягом наступних двох тижнів мені не доведеться її відвідувати.

Коли мама повернулася з братом, я здивувався і запитав, що трапилося. По обличчю було видно, що вона дуже схвильована і коротко сказала: «Увімкни телевізор і подивися новини». Я був шокований від побаченого. В моїй спокійній мирній країні оголошено воєнний стан.

Телевізор не переставав повідомляти про жахливі події: перші вибухи, прильоти, тривогу та паніку. Люди поспішали знімати гроші в банкоматах, скуповували продукти харчування, намагалися виїхати за кордон. Тоді я усвідомив, що моє життя більше не буде таким як раніше.

Коли я вперше почув сигнал повітряної тривоги, мені стало дійсно страшно. Мої думки буквально бігли, не розуміючи що відбувається, і я почав міркувати, що може статися далі. В моїй уяві малювалися жахаючі сценарії щодо ворожих ракет.

Війна змінила все навколо. Вона дала мені можливість побачити справжню силу та витривалість мого народу. Українці виявили неймовірну солідарність і готовність захищати свою країну. Щодня, чуючи вибухи та обстріли, я навчився цінувати життя. Але війна принесла не тільки страх, а й втрати близьких людей, які назавжди залишаться в моєму серці. Вона показала мені, що навіть в найстрашніші дні можна знайти світло й надію.

Війна - це історія болю і страждання, а й сили та солідарності. Вона вчить мене цінувати і розуміти, як важливо завжди прагнути до нього.

Отже, наше життя вже ніколи не стане колишнім та й ми вже ніколи не будемо тими, що були, але не здаваймося! Ворог з кожним днем стає все слабшим, а дух українців все сильнішим, тому не потрібно втрачати віру. Все буде Україна!