Під час повномасштабного вторгнення Оксана жила в селі Червоне Донецької області, неподалік від Маріуполя. В місті були син та донька. О 6 ранку жінка вже не спала. Чула вибухи. 

"У мене був хворий батько. І багато собак та цуценят. Тому ми залишилися вдома. Сподівалися на перемовини", - розповіла Оксана. 25 лютого 2022 траса Маріуполь-Мелекіно була замінована. Із донькою Оксана зустрілася біля блокпосту. Вона передала крупи для собак. "Наступ був щодня. Місто дуже швидко окуповували. Авіація, в селі поставити танки, "гради". З моря гатили. Кожні 8 хвилин. По 80 снарядів із двох російських кораблів. 

8 березня в село зайшли ворожі війська. Вони переночували і поїхали в Маріуполь. 13 березня зайшли "денеерівці". Коли я розмовляла українською мовою, мені говорили: "Не можна". Всі, хто залишився в селі, раділи руським. 

Із сином та собаками ми ходили на море. Бачимо, понад берегом летить з "Азовсталі" гелікоптер. Я почала кричала їм. Раділа. А окупанти вже були скрізь. Повертаюсь, бачу жінку. Вона чула, як я кричала. Я злякалася. Думала, що вона здасть мене. 

"Денеерівці" зайняли висоту. Зранку – 4 вертольоти, з "Азовсталі". Ось вони переді мною. "Денеерівці" починають стріляти. На моїх очах вибух. В одному з гелікоптерів був ранений чоловік подруги. Всі загинули. 

Ми поїхали на Черьомушки. Там була квартира доньки. Жах був повний. Все чорне, все горіло. Трупи лежали. По всьому місту був трупний запах вперемішку з порохом. 

У мене були три доросли лабрадори, 8 цуценят, один хаскі, одна такса, кіт. Не знала, чим їх кормити. Люди виїжджали. Віддавала їм цуценят. Трьох врятували, вивезли в Європу. Трьох покинули. Двоє залишилися. Які худеньких вони були!

16 березня 2022 року люди почали виїжджати. Вся траса була заповнена автівками.  Ми виїхали 19 липня", - розповіла жителька села Червоне Оксана.