Ми з родиною були вдома. Вранці прокинулась від дуже потужного шуму, спочатку не зрозуміла що це таке. А потім коли визнала у вікно і ще раз почула спочатку гучний шум, потім літак. Потім до кімнати забіг мій чоловік і сказав, що почалася війна. Донечка спокійно спала, а я не могла в це повірити. Це був якийсь жах. Мені з дитиною прийшлось виїхати в більш безпечне місце. Ми їхали три дні. Ночували у незнайомих людей, які нас прийняли. І ми дуже вдячні за це їм.

Були моменти коли було дуже важко з їжею. Головне, щоб було дитині хоч щось поїсти, сама могла попити води й все. До війни я працювала 15 років вихователем в дитячому садочку, а також паралельно у школі психологом. І все це залишила, бо спокій дитини головне. Коли ми виїжджали з дому, я писала на маленьких шматочках паперу дані про мою доньку і самих близьких, хто міг би в разі чого попіклуватися про неї. Бо я не знала, що може трапитися зі мною. І ось ці маленькі папірці досі лежать у мене у сумці. Про всяк випадок. Дуже сподіваюсь, що вони не знадобляться. 

Спочатку ми з донечкою жили на західній Україні, а чоловік залишився вдома. Через деякий час він приїхав. В нас свій будинок, є 2 котики, собака і їх не можна кидати, це живі істоти. Чоловік намагається хоч щось зробити і доглядає за тваринами.Мене дуже зворушили люди, які нам допомогли. Ми зовсім не знайомі, але вони відносилися до нас як до рідних людей.